Коли в житті зникає з серця радість,
Блідніють барви сонця,хоч вони такі як і колись.
І зовсім поряд,вже й холодить дух байдужість,
Фальшивий спокій десь вже близько причаївсь.
І на очах не сходять молитовні роси сліз,
Все більше хилить зір додолу марнота,
Занедбана та щирість,що вела раніш,
Й черствіє з плином часу в непомітності душа.
Коли у сухість звички переходить зміст життя,
Й хоч зовні форма й стиль лишаються незмінні,
До втрати сил наблизить духу теплота,
І в шквалі сумнівів здолає вітер крила віри.
Тоді у хвилях повсякчасності турбот,
Ціна святого миру вже давно забута,
І рівноваги важко віднайти оплот,
Полонить легковажність,від якої серцю скрута.
Тоді терпіння шлях здається надто довгим і важким,
А хочеться всього,одразу,якнайбільше.
І вабить розум імітація плодів,
І профіль лицемірства тінню падає на душу.
Коли важкі обставини є ближчими,ніж віра,
Й невір"я стаж несе невтішний досвід,
Більш кровоточать серця рани у зневірі,
Жорстокість селиться,втісняється у духа простір.
Межа.Реальне тіло і реальний дух.
Реальні боротьба,процес поразки,
А втім,чи легко спрагнути і віднайти води живої ключ,
Щоб навернутися і мати силу щастя???
Чому в житті зникає з серця радість?
Чому звичайність днів схиляє в сон?
І зовсім поряд,вже й холодить дух байдужість,
І мимоволі несвідомо йдемо у полон.
Ми першу залишаємо любов!
Ми відвертаємось від повного довір"я,
Ми втомлені любити почуттями знов і знов,
Забувши,що не лиш чуттям,любити треба і зусиллям!
Любов-не тільки почуття,-свідомий принцип віри.
І в час приходу в душу холодів і злив,
Молитву і старання і останні сили,
Віддати варто,аби наш дух в любові не збіднів,
А більш горів!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Уставшей душе - В. Навлинский Да благословит Господь каждую душу, уставшую на жизненном пути, - найти свой покой во Христе!
Я припадаю к родному плечу - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
В канун самых ярких и светлых праздников Нового года и Рождества,
наверное, все же не должно нам говорить о бедах и невзгодах... но, вчерашнее искреннее сопереживание сердечной боли очень славного человека... сложилось, вернее, излилось в это стихотворение и внезапно напомнило мне и то давнее при_давнее, но такое близкое по поэтической моей отзывчивости... "чужого горя не бывает"?! - конечно же не бывает! и это не пустые слова - если не очерствел душой... если не ослеп и не оглох - сердцем... и особенно, если очень и очень хорошо знаешь тех людей...
Одной из моих стихо/героинь уже давным-давно нет с нами...
Второй - нашей современнице, и еще молодой, красивой и умной, необычайно доброй и обаятельной, по-женски трепетно-нежной и сильной натуре... жить бы, да жить в любви и счастье - которое поверьте на слово, она действительно заслужила! но только счастье-то её... такое трудное... хоть и трепетно оберегаемое ею... по крохотным крупицам - среди болей её житейских невзгод... и не очень-то оно её жалует... постоянно испытывая на прочность и без того... израненно-надорванное... тяжкими испытаниями... хрупкое, сущностью её, великодушно-чистое сердце...
Женская доля?!
что же это такое...
и почему на этой земле нельзя быть просто счастливой?..
когда сама так щедра - на отдачу тепла и света,
как лучезарная звездочка, как ясное солнышко...
Милые женщины! счастья Вам и любви - во взаимности пониманий!!!
С наступающим Новым Годом!!!
Счастливого Вам Рождества!!!
Пусть судьба будет к Вам благосклонней
и не в далеком библейско-призрачном, заоблачностью - Раю...
а именно здесь - на Земле, обыденно-земное Ваше счастье... в мудрой доброте людского понимания и любви!!!
Публицистика : Сказка о лунном лучике - Николай Погребняк Эту сказку написал мальчик, Мишка, живущий в хосписе; ему 12 лет. С прошлой осени он \"отказной\" у врачей. Когда Мишка лежал в реанимации, ему пообещали, что его сказку еще будут читать.
