Потрощені будівлі і мости.
Під вий сирен сьогодні знову смеркло.
І я волаю:-Господи, де Ти
В земному цьому варіанті пекла.
Прийдешній день... Хто впевнений, що він
для когось може взагалі настати.
Поля й ліси здригаються від мін,
І гинуть, гинуть молоді солдати.
Де в цьому Ти, Небесний Батьку мій?
Весь розум людства мов злетів з орбіти...
І дурить легковірних давній змій.
Дай, Дух Святий, пораду- що робити?
Мов тихий подих вітру навесні
У серце промовляє голос Божий:
Згадай, дитино, в найсумніші дні
Святе Письмо пораду дати може.
Ти розгорни його і помолись.
Читай, як лист-освідчення в коханні.
Ти памятаєш, як було колись?
Те щире спілкування – не прохання
земних нікчемних і пустих речей,
як стало зараз, а любов і віра.
Я Сам був світлом для твоїх очей
І ціллю молитов нелицемірних.
Та поступово стала марнота
Тобі взаємин наших цікавіша.
Ще й до війни ти вже була не та,
Але тебе Я, доню, не залишив.
До вуст Своїх мав піднести сурму,
Щоби твою увагу відвернути
Від світу, і мелодію сумну
ти чуєш? Тож розпочинай молитву.
- Все так, мій Отче. Соромно мені.
І важко усвідомити, і гірко,
Що є моя провина у війні.
І рана ця болітиме довіку.
Прости мене, помилуй, Отче мій.
Молю про захист для мого народу,
Щоб віру зберегти у час цей злий
Аж до Твого чудесного приходу.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
В звездной круговерти - Людмила Солма *) Примечание в пояснение:
Вечером, после радостно предпраздничной беготни сумбурно уходящего года... присела с любимой книгой "Серебряный век русской поэзии"... в уютное кресло - без какой бы то ни было определенно-авторской цели... по ТВ бубнились неутешительные новости - все прекрасно знают, как заканчивался этот високосный год... Открывая книгу на раз - попадаю на стихотворение З.Гиппиус... открывая её на два - читаю стихотворение А.Блока...
**) Примечание в дополнение:
Эти, так сказать поэтико-философские переклички, сложились внезапным экспромтом - мысль, невольно оттолкнувшись от словосочетания "плита могильная" в стихотворении З.Гиппиус, совершенно неожиданно выдала цельность моего первого стиха...
А отправной фразой следующего, моего же стихо-экспромта, так же нечаянно послужили следующие слова из стихотворения А.Блока: "Года проходят мимо..."
С кем из пишущих читателей не бывало такого? когда рождение стиха на поверхностный взгляд абсолютно не связано с твоей действительностью... но, возможно являются неким глубинным отзвуком волнующего всех - т.е. каждого из нас... как и самого автора - в именно такие нечаянные моменты раздумий... или осмыслений абстракно-обобщенной "жизненной круговерти".
Людмила Солма, 12 января 2009
